Новини

Що насправді розповідає нам історія про капернаумського сотника?

iscelenie_slugi_sotnika_nb628957У четверту неділю по П’ятидесятниці за Божественною літургією читатиметься Євангеліє про капернаумського сотника та зцілення Христом його слуги.

Історія про диво, яких багато. То чому такий великий акцент зроблено саме на цій постаті? Що виділяє саме цей епізод Євангелія з-поміж інших і робить його особливим і важливим для уваги християнина?

На це та інші питаннями відповідає проректор Київських духовних шкіл протоієрей СЕРГІЙ ЮЩИК.

Побачити все ― закцентувати на найважливішому

– Перш за все, варто звернути увагу на те, що євангелісти неодноразово зауважують, що Христос зцілив багатьох людей. Всі ми знаємо слова Євангелія від Іоанна Богослова: «Якби описувати все, що зробив Христос, то і книги всього світу не вмістили б того». А євангеліст Матфей неодноразово каже: «І зцілив Господь БАГАТЬОХ недужних». Під словом «багатьох» ми можемо розуміти і десятки, і сотні, і тисячі…

У своїх описах євангелісти подають усе, що бачили. А от зосереджують увагу на знакових моментах: чи то випадок із безнадійно хворим, чи ж це якийсь діалог, як із розслабленим при купелі, чи, можливо, це зцілення, знакові для майбутніх поколінь віруючих християн.

Та понад усе вони намагаються показати суть проповіді Іісуса Христа. Вона ж полягає в тому, щоб не просто навчити людину, а відновити, оздоровити її. Христос приходить сюди як зцілитель цього світу і новий родоначальник людства.

Якщо перший Адам, за словами апостола Павла, вибрав гріх і смерть, то Христос є новим Адамом. Він Той, хто втілює праведність, святість, безгрішність, до якої було прикликано людину. Відповідно в усіх ділах Христа ми помічаємо, що Він відроджує висоту богосинівської гідності первозданної людини.

Тому що перша людина з Едемського саду була біля Бога. Вона була чистою, звільненою від гріха, страстей, беззаконня. Та перш за все, людина була ПРОСТОЮ.

Коли людина намагається одночасно всидіти на двох стільцях

З тексту Священного Писання ми побачимо, що перший і найстрашніший гріх ― це гордість. Але друга проблема в житті людини, яка закриває нам доступ до Царства Небесного, ― це двоєдушність. Це коли людина намагається одночасно всидіти на двох стільцях.

Так, у минулу, 3-тю неділю по П’ятидесятниці Церква згадувала рядки з Євангелія про те, що не можна служити одночасно Богу і мамоні. Це означає, що не можна одночасно жити у двох системах світогляду, щоб цінності були і небесними, і земними одночасно. Тому що рано чи пізно щось вибереш не те. І  євангельське читання про слугу капернаумського сотника саме і є продовженням цієї тематики.

Адже Христа завжди оточував великий натовп людей. Там були прості люди, смиренні, терпеливі; були й немічні, хворі. Але ще було дуже багато таких, які йшли за Христом для того, щоб упіймати Його на якійсь богословській помилці.

Відомо, що неодноразово фарисеї підсилали своїх людей з лукавими запитаннями, для того щоб потім висунути якесь звинувачення проти Іісуса Христа, знайти докази, що Христос неправильно тлумачить Священне Писання або неправильно висловлюється.

Капернаумський сотник ― людина, чужа юдейській традиції

І ось приходить сотник. Це людина, яка в силу своєї діяльності та життя вже була знайома з іудейською традицією, але ще не була носієм іудейської віри.

Він, можливо, вже знав про Закон Божий,  можливо, розумів, що віра в єдиного Бога є кращою, ніж віра в багатьох язичницьких богів, яку сповідувала Римська імперія. Недаремно він спонсорує певні соціальні проекти містян Капернаума. Зокрема, будуючи їхню синагогу. Синагога ― це не лише місце для молитви, а перш за все, школа, в якій вивчається Закон Божий.

І при тому, що ця людина багато чого робить для єврейського народу, насправді лишається чужою для нього. Тому що сам він іще не прийняв іудаїзму.

Але Христос яскраво показує всім, зрештою, й нам, що кожна людина, яка чинить праведно перед Богом, є великою в очах Господніх.

І побачивши Христа, цей сотник у простоті своїй, без лукавства підходить до Нього з проханням: «Господи, у мене хворіє слуга».

І тут слід звернути увагу на цікаву деталь. Адже йдеться про епоху рабовласницького ладу. Хто буде переживати за раба? Його навіть не вважають за людину. Ціна одного раба ― це декілька верблюдів. А тут сотник ― воїн, солдат, який мало не щодня бачить смерть, і кров, страждання, ― приходить і просить проповідника (а саме таким він вважає Іісуса Христа) зцілити свого слугу.

Сповідав Христа недостоїнством

Цим сотник показав свою простоту, яка ще більше розкривається з наступного діалогу. Коли Господь каже: «Я до тебе прийду», ― той відповідає: «Господи, я недостойний!»

Він не тільки просить, він сповідається перед Богом. Він визнаЄ своє недостоїнство, каже: «Господи, я не достойний, щоб ти увійшов до мене. Але я впевнений, що тобі вистачить і одного слова».

Тож цей сотник сповідує Іісуса Христа не тільки проповідником, зцілителем і чудотворцем, а перш за все, найбільшим праведником, якому вистачить сказати одне слово, і Господь за цим словом звершить прохання.

Цей сотник, можливо, ще не усвідомлює, що перед ним ― Син Божий. Але своєю вірою він показує, що не тільки знавці Закону Божого є великими перед Богом. Перш за все, великими перед Богом є ті, хто виконують Слово Боже.

Де є «cool», «крутизна», там немає простоти

– У сотника з Христом відбувається дивовижний діалог, коли Господь промовляє, що навіть в Ізраїлі Він не знайшов більшої віри. Тут мимоволі починаєш аналізувати і стан власної душі. Як нам сьогодні збільшити свою віру, споглядаючи на капернаумського сотника?

– Капернаумський сотник не мав богословської освіти. Він просто йшов за покликом своєї душі, у своїй простоті.

Тож перший залог щирості віри ― це відсутність двоєдушності, лукавства і наявність простої простоти. Як би це тавтологічно не звучало.

Ми можемо навіть зробити маленьке порівняння: якщо Священне Писання говорить нам про простоту як залог основи праведного життя і твердості віри, то давайте на вулиці прослідкуємо, як молодь гарно називає всі прекрасні, на їхню думку, речі, які вони мають у своєму житті. Англійською це звучить «cool!», а українською це звучить «круто!», закручено.

Там, де «закручено», там немає простоти. Відповідно, для зміцнення нашої віри потрібно відвернутися від оцієї «крутизни» і повернути простоту. Коли буде простота, ми почнемо служити одному, а не двом одночасно.

Апостол Павло в Посланні до Римлян (6:20-22) , яке теж читається цієї неділі за Літургією, конкретно називає людей, які чинять добро, рабами Бога, а які чинять зло, ― рабами гріха. І християн закликає бути служителями Бога, а не підкореними гріху. Твердість віри випливає з цілковитого бажання й устремління бути божим, а не закрученим.

Зробив добро ― став «божим»?

– Чи не є розповідь про капернаумського сотника закликом до нас не ділити світ на чужих і своїх, на ворогів і друзів? Адже людина, яка зовні, здавалося б, є чужою давньоіудейській традиції, виявилася своєю Богові.

– Дійсно, у Священному Писанні сказано, що кожен, хто робить добро, є великим в очах Господніх. Але тут не потрібно мислити західноєвропейськими категоріями персоналізму: якщо я зробив щось добре, значить, я вже «божий». Божим є той, хто робить добро в єдності з Богом і з усіма.

Цей сотник дійсно ще не знав досконало юдейської традиції, але він був у Бозі єдиним із Христом. Тому що прийшов не до когось, а до Іісуса Христа. Тож євангельське читання навчає нас тому, що ніхто з нас не має права засуджувати ближнього. Ніколи. В жодному разі.

Навіть якщо людина поки що не погоджується з твоєю традицією, сповіданням, ― не засуджуй! Тому що ця людина перед Богом падає і перед Богом встає. Навіть і розбійник, який висів праворуч Іісуса Христа, якого поносили люди, знайшов у собі силу волі сказати: «Пом’яни мя, Господи, коли прийдеш у Царствії Твоєму!»

Бути великим в очах Господа…

Тому важливо стерегтися  такого персоналізму: «Я зробив щось добре, бачу себе хорошим, значить я “божийˮ». Бо оцінку дає нам не самолюбиве «Я», а Господь. А своєрідним прейскурантом нашого життя є Божественне одкровення, Священне Писання. Оцінюй себе не на фоні свого ближнього, не на фоні похвали від своїх друзів, близьких, а згідно Христових слів: «Хто великий в очах Господніх?»

Цей сотник був великим в очах Господніх, тому що він був милосердним до свого слуги, був простим, не соромився іти просити. І це при тому, що міг наказати, щоб Іісуса Христа привели до нього додому.

Якщо ми так будемо ставитися до ближнього, тоді ми будемо великими в очах Господа.

Бесіду вів протодиякон Микола Лисенко
Православіє в Україні

(32)

Tags:

Comments are closed.